Одна цікава історія.
Одного дня мій товари попросив мене перетнути з ним
польський кордон (не буду вдаватись в подробиці для чого, це не найважливіший
момент подорожі ), візи у нас були, тож вирішили ми зробити це, як можна дешевше.
Обдумавши маршрут, вирішили добиратись зі Львова до Перемишля наступним чином:
- Маршрутка
Львів – Шегині (17 грн)
- Піший
перехід через кордон
- Маршрутка
Медика – Перемишль (2 злотих = 5.6 грн)
Назад так само.
Потім я взнав про дешевший варіант, думаю грн. 10 можна було
б зберегти, це поїхати до Шегині поїздом.
Наша подорож почалась в 7 ранку , ми вийшли з дому і поїхали
на вокзал , маршрутки на Шегині (Шегині – це прикордонне село в якому пішохідний перехід до Польщі в с.Медика ) відправляються з головного залізничного
вокзалу. Маршрутки їздять кожні 30 хв., то особливо не переживали, що
запізнимось. Приїхали, знайшли маршрутку, сіли відправлення в 8:40, чекаємо, ще
десять хвилин до від'їзду. Через 2 хвилини нас просять вийти з маршрутки, бо виявляється,
його замовили наперед. Пересіли в ту, яка стояла позаду нього і відправляється в
9:15 – тільки початок дня, а нам вже повезло)))
Їхали ми весело, так як попередня машина мчала без зупинок,
ми зібрали всіх злих людей, яким вона не зупинилась і так як я сидів, мені
поставили сумку на плече, вийшла не маршрутка, а такі собі шпроти в олії, ще і
сонечко пригріло, взагалі чудово.
Приїхали ми на кордон десь за 3 години, принаймні у мене
були такі відчуття, можливо це було швидше, але тривало воно цілу вічність.
Перший пункт плану позаду, тепер перетин кордону, ідемо по
коридорчику загородженому парканом, ніби і людей не багато, це нас порадувало.
Прийшли, дали паспорти і нас почали роздивлятись, тих хто
були перед нами пропускали за 2 хв., на нас їм потрібно було хвилин 15. Славка,
мого товариша, не могли ідентифікувати по фотографії, бо на паспорті йому десь
18, а то і менше, порядна дитина без бороди , а зараз це мужик бородатий (Славко
не ображайся, це порівняння з твоєю фоткою :) ) перевіряли, перевіряли, потім
подивились на фотографію, що на візі, побачили, побачили, що схожий,
пропустили. У мене все було значно простіше, тільки прикордонники чогось
вирішили, що я їду на роботу, хоч я і не проти попрацювати в Європі, але ні, я
не їхав на роботу, задали пару дурних питань і теж пропустили.
Ура, от ми вже і в нейтральних водах, як все чудово )))
Пройшовши ще декілька метрів, ми зрозуміли, що чудо
закінчилось, перед нами появилась черга в півтори сотні людей, але черга, то
голосно сказано, то було десь 3 купки по 50 чол, можливо більше. Ми підійшли
запитали у якоїсь дівчини чи ми правильно стали, нам сказали, що так і ми
почали чекати. Спочатку розбиття на купки виглядало досить цивілізованим
явищем, нема штовханини, всі спокійно ідуть, але це тільки перше враження.
Стали ми, стоїмо, роздивляємось усе навкруги, через решітку
паркана бачимо дюті фрі, обговорюємо все побачене. Оскільки серед тих купок
відсотків 90, це місцеве населення, то всі одразу зрозуміли, що ми не тутешні і
перший раз. Ми попали на перезмінку, черга стояла близько 40хв і не рухалась. Ситуація
почала напружуватись, народ почав підтискати ззаду, вже не трималися своїх
купок а почали підходити у перед і зливатися з другими. Людей почали запускати і тут почалося справжнє
м'ясо, люди починають дичіти і лізти один наперед одного. Перші дві купи
пройшли з криками, ми тримали лінію і не зєднювались з попередньою групою, поки…,
поки не відкрили ворота, через які пропускають порціями до турнікетів (в народі «вертушка»).
Як тільки вони відкрились весь натовп ломанувся. Мене просто взяли і понесли,
я чудом вирвався в сторону і дістав Славка, ми подивились на це все, у мене
навіть виникла ідея допомогти людям, які намагались закрити браму, щоб спинити
те стадо, там було 4 дятьки, але побачивши, що вони не взмозі це все зупини. То
і самі пішли до турнікетів, щоб їх не стоптали, ми подумали і зробили теж саме.
Одразу вибачусь перед усіма, за вживання до живих людей
таких слів, як бидло, вівці, стадо і т.д., я розумію, що це не від легкого
життя ви готові одне одного роздерти, але треба залишатись людьми і
контролювати себе.
До речі, на тій брамі тиждень назад польському прикордоннику
зламали руку, це й не дивно, дивно, як там ще нікого не затоптали.
От ми стоїмо перед турнікетом, з усіх сторін крики, тиснява,
жінки плачуть, що їх придусили, а коли пропонуєш їм допомогу, чомусь відмовляються,
не хочуть виходити з тої маси людей. Ми з товаришем і ще одним чоловіком трохи
стримали натовп і скажемо, заставили їх вести себе по людські, декілька разів штовхнувши
їх у протилежну сторону,щоб не штовхались, навіть допомогло ))) дійшли до
турнікету і на цьому наші муки закінчились.
Підійшов до нас прикордонник перевірив речі і здивувався, у
нас не було ні сигарет, ні горілки, у мене пепсі, у Славка снікерс. Для нього це
було чимось аномальним, бо ті всі люди, які там товклись мали пляшку горілки і
2 пачки цигарок(це допустима кількість згідно до закону), це їхній бізнес, вони
переходять кордон і продають полякам, бо у нас це дешевше коштує, на цьому і
заробляють. Далі нас без проблем пропустили.
На це все щастя ми потратили близько трьох з половиною годин
і як я ще дізнався, це не межа. На тій стороні кордону стоять вже усім знайомі
обличчя і продають горілку з цигарками, а ми тим часом сідаємо в маршрутку і
їдемо в Перемешиль.
20 хв. і ми вже приїхали на їхній вокзал. Тепер їдемо
гуляти. Сьогодні субота, людей мало. І те за що я не дуже люблю Польщу, в 13:00
більшість магазинів зачиняється, а ми до бралися коло 15. Пройшлись по місту,
знайшли піцерію, досить не погану «мамма мія» сіли замовили піцу велику – 15.5
злотих і пиво 5.5 за 0.5 Живца (пол.. пиво Живєц) , курс 2.8 грн за 1 злотий,
маєте бажання рахуйте )))
Все, от ми і погуляли, тепер назад в пекло, тобто на кордон.
Маршрутка і знову пропускний пункт, нам казали, що черги не
має бути, але вона була. Правда не до порівняння з нашою. Тут вже менше
штурханини, але все рівно наші люди не можуть без сварки. Назад ми вклались в
хвилин 40, це два кордони.
О і нам розказали ще один спосіб заробітку, на кордон
польський приходить машина з м’ясом, люди його беруть і переносять на укр. кордон
і здають машину, яка на них вже чекає. Отримали «з/п» і знову по колу, таке прикордонне життя.
Ми вже сіли в маршрутку до Львова, остання відправляється в
21, і поїхали в битком набитій бляшанці, це зовсім не зручно , але додому хочеться.
І порада на завершення, ви можете взяти з собою велосипед,
тоді вас пропустять швидше і навіть без черги, бо там є окремі двері для
негабаритних речей.
Одразу відповів чи хотів би я знову пережити цей жах, ні
краще автобусом, там тебе не топчуть і сидиш в теплі , хоча може би і ще раз
ризикнув)
Надіюсь ви отримали якусь корисну для себе інфу.
Якщо є питання пишіть на форумі.
Приємних та веселих вам подорожей!!!
|
